Такого натовпу, як у суботу, “Лагуна”, мабуть, не бачила давно. Прихильників гурту “Бумбокс”, концерт якого обіцяли афіші по місту, зібралося щонайменше чоловік сімсот.
Люди співали разом із хлопцями, танцювали і “відривалися”. У залі були навіть зоряні прихильники — учасники гурту “ТНМК” та їх менеджер. А бумбоксівці викладалися сповна — аж піт котився. Не дивно, що після концерту, коли журналісти намагалися поспілкуватися з музикантами, ті попросили кількахвилинний тайм-аут — “Треба ж помитися, а то від нас пахне рок-н-ролом”. Згодом з гримерки вийшов втомлений і розімлілий фронтмен гурту Андрій Хливнюк, видав кілька автографів тим фанаткам, яким вдалося пробратися за сцену, і відповів читачам “ОГО” на кілька запитань.
— Концертом у Рівному задоволені?
— На 99 відсотків. Бо завжди можна краще. Клуб кльовий — мало таких клубів. Може, десь у Луганську, Дніпропетровську та Києві є такі клуби, як “Лагуна”.
— Прихильники цікавляться, коли чекати англомовний альбом, бо ж окремі треки вже є?
— Навіть не знаю: не продаються англомовні альбоми наших виконавців. А видавати альбом накладом 500 примірників — нам із вами, ну ще друзям подарую — не прикольно. Якось ми виступали з Шоном Полом, підійшли фанати: “Ой, ви такі кльові!”. А Шон Пол? — питаю. А вони: “А хто це? Ні, ми любимо українське”. І це не переламаєш.
— У цьому альбомі багато російськомовних пісень. Ви таким чином намагаєтеся завоювати російський ринок?
— Ой, ну чому ви про це питаєте? Гаразд, якщо вам хочеться: так, я намагаюся завоювати російський ринок. Це пісні, вони вийшли, і деякі з них стали хітами. Я — не бізнесмен, я — творча людина, і не розробляю жодних стратегії “ось зараз я напишу пісню для…”
— Це правда, що “Бумбокс” починався з того, що ви разом винаймали квартиру?
— Так, я знімав квартиру разом з Мухою (Андрієм Самойло – авт.). Ми грали в різних бандах: я у “Графіті”, він — ще у якомусь (у гурті “Тартак” — авт.).
— А з “якимось ще” після розриву як складаються стосунки?
— Та ми вже давно повбивали одне одного (сміється). Три роки пройшло, звісно, все нормально.
— Ти якось уявляєш собі своїх слухачів, коли пишеш?
— Ніяк не уявляю — пишу передусім для себе. Якщо ти щось пишеш і собі не брешеш, не говориш “а, і так добре”, то твій слухач-глядач-нюхач-випробувач тобі повірить. Краще взагалі не робити ніяк, ніж абияк.
— Не було спокуси податися підкорювати Москву?
— Завжди є така спокуса. Якщо людина хоче рости, вона буде видавати тут україномовний альбом, там — російськомовний, у Польщі — польський, англійський, який хочеш. І це нормально.
— “Бумбокс” — дуже різний: від іронічно-стьобного “Бобіка”, до злободенних “Рожевих сиропів” і ліричних “Вахтеров”. Який настрій вам ближчий?
— Усі ці пісні, які ти перерахувала, написав я. Це все одна пісня, якщо розібратися. Кожна людина все своє життя пише одну пісню. Вона буває у різних настроях та темпах — сьогодні в мажорі, завтра в мінорі, але це все одна пісня.
— У творчості є якісь правила?
— Немає.
— То ти хворий на голову?
— А хіба не видно?
— До слави тверезо ставишся?
— Ні-і-і (сміється), усе, як має бути — зоряна хвороба і золотий унітаз.
|
