Біографія Бумбокс:
   Три богатирі, три кити, три мушкетери, три танкісти або три дальнобійника, які ганяють по країні, - як тільки не називають себе три герої оптимістичної й багатообіцяючої історії під дзвінкою назвою "Бумбокс". У ролі трьох китів/богатирів/мушкетерів/танкістів виступають Андрій "Графить" Хливнюк, основний автор текстів, гітарист і методист Андрій "Муха" Самойло й майстер спецеффектов Валентин "Валік" Матіюк. Критики називають їх колоритною, фонтануючою енергією стиль реггей-хоп. Музиканти не мають нічого проти, але самі віддають перевагу більше простому й зрозумілому найменуванню - хіп-хоп. Правда, не все із цим хіп-хопом так просто: він так густо нафарширований елементами соула, репа, року й інших стилів, так смачно приправлений комп'ютерними прибамбасами, що доводиться ставити його зовсім особняком на сучасній українській сцені. Нічого загального з комерцією, розрахунком, вимогами ринку. Суцільне натхнення, фантазія, гумор і винахідливість.
   Музиканти запевняють, що "Бумбокс" - союз рівних суверенних особистостей і фронтмена в них ні, але знайомство з "бумбоксерами" ми почнемо із самого помітного "богатиря" - вокаліста Андрія Хливнюка. В 1979 році йому "чудом удалося народитися в Черкасах". Музикою він цікавився з дитинства. Один раз мама відвела десятилітнього Андрія в хор, і тим вирішила його долю. Він почав серйозно займатися вокалом, надійшов у музичну школу по класі акордеона. Одержуючи професію перекладача в Гуманітарному університеті імені Богдана Хмельницького, паралельно Андрій грав у групі "Мандариновий рай". В 2001 році після перемоги на фестивалі "Перліні сезону" команда вирішила дерзати далі й відправилася скоряти Київ.
   Разом з декількома такими ж музикантами-ентузіастами вони знімали частину будинку й, обмінюючись ідеями й кадрами, улаштовували колективні джеми. У результаті чергової кадрової ротації утворилася група Acoustic Swing Band. Саме в цей час Хливнюк "серйозно занедужав традиційним джазом і свінгом". Його улюблені артисти - Біллі Холидей (Billie Holiday), Чіт Беккер, Чарлі Паркер, Дейв Брубек (Dave Brubeck), Джеймс Браун (James Brown), Рей Чарльз (Ray Charles), ну й, "звичайно, Боб Марлі" (Bob Marley). Хіп-хопом він захопився ледве пізніше, випробувавши на собі чарівність Fugees, Nas й Guru. "Вся музика вийшла із джазу й блюзу", - уважає Андрій, ілюструючи цю тезу своєю власною музичною біографією. Перетасування складів тривало, і з учасників трьох груп - Аcoustic Swing Band, Dust Mix й "Тартак" - народилася ще одна команда "Графить", у якій Хливнюк солирував.
   До цього часу в Києві вже влаштувалися майбутні колеги Хливнюка по "Бумбоксу". Валик Матіюк приїхав у столицю з Нововолинска, Андрій Самойло - з Луцька, де замолоду грав у групі "Мухи в чаї". Цю комаху він витатуював на руці, і з тих пор до нього прилипло прізвисько "Муха". Шляхи Матіюка й Самойло перетнулися в групі "Тартак", у якій вони грали більше семи років.
   Народження проекту "Бумбокс" було справою щасливого випадку й результатом збігу творчих інтересів двох Андрєєв, Хливнюка й Самойло, які разом знімали квартиру. За версією Мухи, справа було так: купив він собі акустичну гітару ("у житті ніколи не грав на акустику") і почав щось складати. "Андрюха ходив із чаєм, слухав, що я собі бринькав. Походив, постояв, пішов. Через п'ять хвилин приходить із листочком: "А ну давай ще раз спочатку те, що ти там грав". Я починаю грати, він починає співати. Стали ми з ним удвох писати пісні, а потім подумали: "Ну, це ж 5'NIZZA. Треба придумати якусь фішку". Подзвонили Валику, ді-джею "Тартака", попросили підібрати біти. Валик дістав платівки, поставив, дуже довго щось там шукав, крутив, потім запропонував спробувати". Експерименти продовжилися. Так утрьох вони "джемували-джемували й наджемували на цілий альбом", а потім вирішили влаштувати репетиції.
   Своєю основною групою Валик і Муха продовжували вважати "Тартак", однак Олександру Положинскому, лідерові "Тартака", ця спроба всидіти на двох стільцях (навіть якщо його команда від цього ніяк не страждала) подобалася усе менше. І розподобались настільки, що в 2004 році він виключив обох музикантів з колективу, мотивувавши своє рішення "перетинанням бізнес інтересів". У Хливнюка в "Графіті" теж не все складалися гладко - відносини остудилися настільки, що всі учасники по обопільній згоді вирішили тимчасово заморозити проект.
   Зате тепер ніщо не заважало Самойло, Хливнюку й Матіюку ґрунтовно узятися за "Бумбокс". Наробітків цілком вистачало для повноцінного альбому, що музиканти й записали в рекордно стислий термін - усього за 22 години, або три зміни в студії. Працювали вони під патронатом саунд-продюсера Олега Артима в студії "Fuck!SubmarinStudio". Із численних заготівель відібрали 11 треків, у тому числі перезаписали дві пісні з епохи "Графіту" - "Одна" й "Почути". У текстах пісень, іронічний, спостережливий, ємних Андрій Хливнюк використає молодіжний і комп'ютерний сленг. Згадування слівець "ася", "мило", "смайли" він пояснює тим, що під час підготовки альбому працював перекладачем і постійно користувався інтернетом.
   Хоча довго над записом длубатися не довелося (може, тому вона й вийшла такий легкої, такий тонізуючої й драйвової), з публікацією рекорд-компанія не поспішала. Розкручування диска, що одержав вичерпну назву "Меломанія", проходила за іншою схемою: музиканти роздавали копії друзям і знайомим, а оскільки матеріал говорив сам за себе, пісні швидко розлетілися по Україні, а потім перетнули державний кордон і потрапили в Росію. Ефект був приголомшливий: мелодії "Бумбокса" зазвучали на регіональних українських радіостанціях і знайшли чимало шанувальників, які заучували їх напам'ять і приємно дивували команду, що приїжджала на гастролі, хоровим виконанням. Більше того, незабаром після видання альбому "Меломанія" в Україні (у квітні 2005 року) він був опублікований й у Росії. Московські концерти переконали хлопців, що й у Білокамінній є багато людей, які їх знають, люблять і навіть знають їхні пісні на пам'ять.
   Команда, у такій оригінальній формі продовжуючи традиції "чорної" музики (ритм-н-блюза, джазу, хіп-хопу), зробила дійсний фурор на фестивалі "Чайку" і була названа журналом "Афіша" відкриттям року. У званні "відкриття" група щільно гастролювала по Україні, виступала в Москві, взяла участь у фестивалі "Вдих", брала участь у радіопередачах (у тому числі в програмі Олександра Ф. Скляра "Магеллан нон-стіп"), роздавала інтерв'ю й знімалася для глянсових журналів. У телеефірі творчість "Бумбокса" було представлено двома кліпами на пісні "Супер-пупер" й "E-mail".
   Другий студійний альбом "Family бізнес", що музиканти представили через рік, був і схожий, і не схожий на дебют. На думку вокаліста, він взагалі не має з "Меломанією" нічого загального, "хоча б тому, що перший альбом був скоріше імпровізацією втрьох, а тепер це більше робота над звуком, над бітами, над лірикою". Для рядових меломанів самою головною відмінністю стали дві пісні російською мовою - "Вахтери" й "Хоттабыч". "Це подарунок нашим російським друзям", - пояснювали музиканти. У відеоваріанті глядачам були представлені два треки - "Кім мі були" й "Квіти у волоссі", зняті Віктором Прідуваловим. Кліп "Кім мі були" - це й справді розповідь про те, якими вони були, "це стеб над дуже багатьма речами", з якого можна зрозуміти, що "Бумбокс" - це "такі собі типи, які просто кейфують від того, що вони роблять".
   Що стосується звукових нововведень, то на альбомі можна почути нові інструменти, записані із запрошеними музикантами: банджо, фортепіано, слайд-гітара, бас (частина партій записав Артур із групи "Фактично Самі"). Як і перший диск, альбом "Family бізнес" одержав дуже високу оцінку в музичній пресі й зробив сильне враження на меломанів. І не тільки українських, але й російських.
   Російська кінокомпанія "АСТ" запропонувала музикантам попрацювати над саундтреком для нового фільму "Хоттабыч". У картині пролунали п'ять музичних фрагментів авторства "Бумбокс" - чотири з "Меломанії" й один з "Family бізнес". Це не пісні, а інструментальні композиції в нових аранжуваннях, у яких слова замінені різними звуками.
   У запасниках команди можна знайти чимало таких уривків, а також пісень англійською мовою, яких, за словами музикантів, вистачить на цілий альбом. Англомовний диск - це завданя-мінімум, а що стосується максимуму, той отут група мітить дуже далеко. "Я хочу, щоб наші пісні стали стандартом, - говорить Андрій "Муха". - Стандарт - це речі, які стали канонічними. Наприклад "Summer Time", що усі знають й усі грають. Або "Yesterday". Це здорово, коли 200 тисяч чоловік переспівують твої пісні й іноді роблять це навіть краще, ніж ти са